Рядовий землі і маршал неба

У Залі слави космонавтики США
Чи знаєте ви, що американці злітали на Місяць, скориставшись теорією траси українського дослід-ника ракетної техніки Юрія Кондратюка?
Нагадаємо, це сталося 16 липня 1969 року: о 20 годині 14 хвилин 42 секунди за Грінвичем модуль космічного корабля "Аполлон-11" вперше в історії людства сів на поверхню Місяця в районі Моря Спокою. Американський астронавт Ніл Армстронг, ступивши на місячну поверхню, сказав: "Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства".
Ми, українці, маємо пишатися, що внесок у це епохальне досягнення зробив і наш співвітчизник. Цей факт давно визнали американці. Джон Хуболт, котрий очолював групу фахівців НАСА, яка готувала проект висадки людей на Місяць, зізнався, що ідею цієї операції вони запозичили з праці Юрія Кондратюка "Завоювання космічних просторів", виданої окремою книжкою ще у 1929 році. В ній автор дослідив потенційні способи мандрівок за межі Землі, вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступеневих ракет, обґрунтував доцільність проміжних баз під час польотів, використання сонячної енергії космічними апаратами та розглянув інші питання. У тій же праці він прорахував трасу для ракети на Місяць, виклав сміливу ідею польоту зі стикуванням і розстикуванням корабля з місячним модулем, призначеним для посадки на поверхню супутника Землі і його старту потім у зворотному напрямку. Варіант Кондратюка виявився найнадійнішим і най- економнішим з усіх інших, представлених американськими вченими на проведений перед тим конкурс.
Коли Джон Хуболт довідався про те, що радянський уряд ігнорував Кондратюка і той загинув у безвісності, скрушно мовив: "Боже мій!"
Ім'я Юрія Кондратюка занесене до Зали слави космонавтики в США. Лихо з розуму
Життя Юрія Кондратюка склалося так, що замість торування доріг у зоряні світи йому довелося займатися прозаїчними справами - працював вантажником, електриком, кустарем-слюсарем, репетитором, інженером-проектантом.
Саме на проектувальній ниві трапилася з ним халепа, яку інакше, як лихо з розуму, не назвеш. Беручись за кожен проект з новаторським підходом, у 1930 році Кондратюк збудував унікальний - без жодного цвяха - елеватор на 10 тисяч тонн зерна. Здавалося б, цією розробкою слід було знову справедливо пишатися, по-перше, за творчий вияв думки, по-друге, за економію не однієї тонни цвяхів. Але ті цвяхи й призвели до біди. Заздрісники одразу настрочили донос про "приховану диверсію", мовляв, він зумисне збудував елеватор без цвяхів, аби стратегічний об'єкт швидше розвалився. За свідченнями очевидців, той елеватор стоїть і досі, але тоді ніхто особливо не розбирався в його надійності. Кондратюка заарештували і запроторили за ґрати на три роки.
Ув'язнення відбував у так званій "шарашці" - Новосибірському спецбюро N 14 з проектування вугільних підприємств. І тільки втручання наркома важкої промисловості Орджонікідзе допомогло Кондратюку вийти на волю раніше строку. Але це вже інша історія. Міг би отримати найвищу премію, але...
У травні 1932-го талановитого інженера запросили взяти участь у конкурсі на кращий проект потужної вітряної електростанції в Криму, який проходив за участю того ж Орджонікідзе. І Кондратюк переміг. У 1934-1938 роках керував проектуванням цієї споруди.
Це була б грандіозна будова. По-перше, надзвичайно потужна для таких споруд - на 12 тисяч кіловат (тогочасні закордонні аналоги давали сотні кіловат). По-друге, Кондратюк розробив небачений доти спосіб закріплення височезної щогли для вітряків.
Але в 1937-у, в розпалі масових репресій, нарком, відчувши, що проти нього посилено копають, приставив до скроні дуло револьвера і застрелився. Та куля поставила хрест й на унікальній електростанції. Після самогубства Орджонікідзе Кондратюка захищати було нікому. Його звинуватили в гігантоманії, а будівництво станції припинили.
Однак сама розробка українського інженера не щезла. Нею успішно скористалися при зведенні Останкінської телевежі в Москві - однієї з найвищих архітектурних споруд у світі (545,1 м). Напрацювання Кондратюка використав його учень (коли вчителя вже не було на цьому світі) Микола Нікітін, який за цей проект у 1970 році отримав Ленінську премію. Якщо колись доля занесе вас до відомого ресторану "Сьоме небо", влаштованого на телевежі, не забудьте згадати про цей факт. Валентин ЩЕГЛЕНКО.
(Повний текст статті читайте у газеті за 8 квітня).